“Take Only What Is Most Important”

Візьми лише найважливіше

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,

такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.

 

Take Only What Is Most Important

Take only what is most important. Take the letters.
Take only what you can carry.
Take the icons and the embroidery, take the silver,
Take the wooden crucifix and the golden replicas.

Take some bread, the vegetables from the garden, then leave.
We will never return again.
We will never see our city again.
Take the letters, all of them, every last piece of bad news.

We will never see our corner store again.
We will never drink from that dry well again.
We will never see familiar faces again.
We are refugees. We’ll run all night.

We will run past fields of sunflowers.
We will run from dogs, rest with cows.
We’ll scoop up water with our bare hands,
sit waiting in camps, annoying the dragons of war.

You will not return, and friends will never come back.
There will be no smoky kitchens, no usual jobs,
There will be no dreamy lights in sleepy towns,
no green valleys, no suburban wastelands.

The sun will be a smudge on the window of a cheap train,
rushing past cholera pits covered with lime.
There will be blood on women’s heels,
tired guards on borderlands covered with snow,

a postman with empty bags shot down,
a priest with a hapless smile hung by his ribs,
the quiet of a cemetery, the noise of a command post,
and unedited lists of the dead,

so long that there won’t be enough time
to check them for your own name.

by Serhiy Zhadan

Translated from the Ukrainian by
Virginia Tkacz and Wanda Phipps

from his first collection of poems in English: Yale University Press